УПЦ, Храм Святого Рівноапостольного Великого князя Володимира

Допоможе молитва до Бога!
Домашня сторінка   |   Свята   |   Об'яви   |   Про Св. Володимира
Посилання   |   Духовна література    |   Концепція РПЦ    |   Фотоальбом

Мова:     Українська    Русский
English     Deutsch     Français


СВЯТИЙ РІВНОАПОСТОЛЬНИЙ ВЕЛИКИЙ КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР

Рівноапостольний Великий князь Володимир 
(ікона)      Життя князя Володимира слід розділити на два періоди. Вони абсолютно різні. Перший - язичницький, другий - християнський. Апостол Павел у одному із своїх послань пише: "Поминайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, ... і наслідуйте віру їх".
     Уся складність людської долі, життя людини, неймовірна палітра почуттів, переживань, протиріч - з найглибших язичницьких начал до зустрічі з Благою Вістю, до єднання з Господом - в образі святого Володимира, нареченого в святім Хрещенні Василієм. Можна по-різному визначати історичні звивини шляху, що його пройшов Володимир. Динамічна, складна фігура, яскраво особистісна, повна пристрастей. Мстивість, сластолюбство, жадоба влади - характеризують молодого князя. З мечем у руці шукає Володимир влади. Згодом він стає єдинодержавним князем землі Руської. Завойована Галичина, приборкані в'ятичі, перемржені болгари на Камі. Від Бугу до Балтики простягаються володіння Володимира. Бранні подвиги, шум бенкетів і щедрі жертви язичницьким богам, перед якими варто пролити кров не лише жертовних тварин, але принести й людські жертви. Чи може примітивно грубий язичник Промислом Божим стати чудовим християнином і знаряддям спасіння для тисяч підвладних йому людей? Чи можна прикласти до нього слова про наставників Апостола народів Павла, прямуючого небом? У Господа все можливо.
     У язичницькій душі Володимира - порожнеча й тягар. Служіння бездушним ідолам не приносить внутрішнього миру князеві. Він потребує спілкування з живим Богом і шукає Його. Все частіше Володимир згадує своє раннє дитинство, все частіше чує в собі голос бабусі-княгині Ольги, її християнські повчання. Вже тоді багато пропозицій надходило від проповідників різних віросповідань. Вибрали віру православну, грецьку. Посли, повернувшись із Константинополя, із захопленням говорили про християнство. Бояри і старійшини вмовляли князя: "Коли б закон християнський не був кращий за інші, то бабуся твоя Ольга, втілення людського розуму й мудрості, не прийняля б його". Володимир вирішує хреститися, але буяє в ньому кров володаря бранної слави: він завоює віру для себе і для прісних. Так і вирішив.
     988 року, через рік після суперечок про віру, із взяттям Херсонеса Таврійського, Корсуня він чекає на особливу зустріч з Богом. Рука константинопольської царівни Анни, що прибула до Корсуні з духовенством, сприяє цьому. Настало прозріння: із гонителя Савла виріс Апостол Павел. Із купелі Хрещення язичник Володимир вийшов Володимиром, який пізнав істинного Бога. Про це пізнання повідав сам князь, що прозрів і увірував. Слідом за князем хрестилися дружинники Володимира. Єпископ Корсунський і священники покладали на них свої благословляючі руки.
     Шукав віри князь не тільки для себе. В стольному граді Києві запалилася справа просвітництва світлом Христової віри. Хрестилися сини Володимира. Перуна, головного ідола язичницьких слов'ян, прив'язали до кінського хвоста і повергли в Дніпро. Літиписець Нестор записав з переказів, як дерев'яний ідол проплив пороги і був викинутий вдалині на берег. Відтак і народ київський вступив у Почайну, тоді ще глибоку річку біля Подолу, що відокремлювалася від Дніпра довгою і вузькою косою і зливалася з ним у паводок. Одні стояли в річці по шию, інші - по груди, дехто тримав на руках немовлят. Священники вершили Таїнство Хрещення. "Земля і небо, - пише літописець, - раділи в цей день".
Святителі Петр, Олексій, Іона, Філіп та 
Великий князь Володимир (ікона)      Надаємо слово літописцю. Той говорить: "І почав ставити Володимир у містах церкви і священників, і приводити до Хрещення людей в містах і селах". З утвердженням християнства поширюється й освіта. В Києві відкривається училище, надходять богослужебні та учбові книжки, зводяться храми. Особливим піклуванням князя Володимира стало будівництво Десятинної церкви в Києві. Храм був чудово прикрашений. Великий князь на його користь виділив десятину - десяту частину своїх прибутків.
     Св. Володимир був перший князь, хто дав своїй бактьківщині Христа. Всі православні народи особливо шанують таких володарів. На рубежі християнства і язичництва, серед нуртуючих пристрастей і боротьби часом трагічної, пов'язаної з докорінними змінами традицій, постала людина, яка мужньо і твердо спрямувала весь свій народ в русло Бога, присвятила його Господу, дала своєму народові Спасителя світу. За це ми і вшановуємо князя Володимира і пам'ятаємо його, усвідомлюючи з втіхою і надією для себе те, як грішна і слабка, неврівноважена у добродіянні, схильна до пристрастей, така ж, як і ми, людина змогла, долаючи свою сутність, відкрити для себе Бога і докорінно змінитися. Мстивий і жорстокий Володимир-язичник стає в християнстві зразком смиренності і сердечної любові. Любов його була така безмежна, що він навіть не бежав карати тих, хто преступив закон. "Боюсь гріха", - говорив він. Пастирі самі змушені були нагадувати йому, що Бог поставив князя карати злодіїв і дарувати милість вірним. З великою обачністю Володимир визначав покарання винуватцям. Щедрість його до бідних і нужденних була нескінченною. Євангельські слова: "Блаженні милостиві" запали в душу князя на все життя.
     Митрополит Іларіон, перший київський митрополит із русичів з 1051 року, в похвальному слові Володимиру називає його другим Константином і апостолом землі Руської. Звертаючись до нього, говорить: "За добрі справи нині отримавши воздаяння на небесах блага, яке уготовив Бог люблячим Його, і насолоджуючись спогляданням Його, помолимося Господу про землю свою і людей...". Учень преподобного Феодосія, чорноризець Яков, називає Володимира святим і угодником Божим. Він описує його милосердні справи: "Боле всего бяше милостыню творя князь Володимир... Ие токмо в дому своем милостыню творяше, но и по всей земле и в градех и в селех, нагие одевая, жаждущие кормя, нищие и сироты и вдовицы и слепые и хромые - всех милуя и одевая и накорми и напоя". Іларіон також вражено вигукує: "Радуйся, вчителю наш і наставнику благовір'я! Ти був убраний правдою, увінчаний змістом і прикрашений милостинею, як гривнею і начинням золотим. Бо ти, праведна главо, був одягом нагим, годувальником жадаючим, прохолодою спраглим, помічником вдовицям, утішителем мандрівників, притулком бездомним".
     За 25 років свого християнського правління Володимир виконав воістину апостольську місію християнізування величезної держави. Як глава християнського народу він здійснив рішучу спробу втілити в життя всіх людей Божественне Одкровення, що освітило його язичницьку душу. І народ визнав його, іменуючи "лагідним князем і Красним Сонечком". На втілення ідеалів Християнської Апостольської Церкви Володимир кинув усю силу державної влади і кошти скарбниці, щоб ті, хто прийняв Христа в свої обійми, відчули, що у них, за словами із "Діянь святих Апостолів", "одне серце і одна душа". Можна тільки уявити, що відбувалося в серцях ще язичницької правлячої верхівки, хрещеної із службового обов'язку. Володимир же хотів розширити спільне радіння братолюбством, влити у всіх краплі Живої Води християнського життя.
     ...І став святий князь носієм виконання євангельського ідеалу, подібного ідеалу первісної єрусалимської церкви, мало не до самовідданого подвигу спільності майна. Він не проливав крові і не заковував свого народу у ім'я "рівності і братства". Всією своєю оновленою суттю князь прагнув, щоб благодатний промінь Христа, що пронизав його велике серце, серце великого Володимира, осяяв юну Руську Церкву.
Кончина Володимира настала 15, за новим стилем 28, липня 1015 року. Тіло його покоїлося в Десятинному храмі. За Ярослава Мудрого (978-1054), його сина і великого князя Київського, Церква вже шанувала пам'ять великого просвітителя нашої країни світлом Христової Істини.
     Під час нашестя Батия останки святого Володимира поховали руїни Десятинної церкви. Їх відшукав Митрополит Петро Могила в 1635 році: дві мармурові труни, де, як свідчили написи, були останки святого Володимира і його дружини, візантійської царівни Анни. У тропарі святому рівноапостольному великому князеві Володимиру співається: "Уподобился еси купцу, ищущему доброго бисера, славнодержавный Владимире, на высоте стола седя матере градов, богоспасаемого града Киева, испытуя же и посылая к Царьграду уведети православную веру, и обрел еси бесценный бисер - Христа, избравшего тя яко второго апостола Павла и оттрясшего слепоту во святой купели, душевную вкупе и телесную. Тем же празднуем твое успение..."
     І ми, слідом за Іпатіївським літописом, де Володимир у запису під 1254 роком іменується святим, і Лаврентіївським списком під 1263 роком, коли вже правилася служба святому Володимиру, - вигукнемо устами просвічених вірою Христовою: "Святый Владимире, моли Бога о нас".

Протоієрей Олександр Кравченко

Допоможе молитва до Бога!
Домашня сторінка   |   Свята   |   Об'яви   |   Про Св. Володимира
Посилання   |   Духовна література    |   Концепція РПЦ    |   Фотоальбом

Мова:     Українська    Русский
English     Deutsch     Français

УПЦ, Храм Св. Володимира, 2002-2006